МЕНЮ

ВІРТУАЛЬНІ КНИЖКОВІ ВИСТАВКИ

              До 165-річчя від дня народження 

Івана Франка

 Іван Франко народився в с. Нагуєвичі Дрогобицького повіту 15 серпня 1856 р. Був сином селянина-коваля. Перші науки побирав у сусіднім селі Ясениця Сільна, дальші — в нормальній школі оо. василіян у Дрогобичі. Вже тоді доля не щадила йому ударів. Утратив батька, й цю втрату глибоко відчув. Нелюдяне поводження деяких учителів із селянськими дітьми зродило в серці хлопчини перші відрухи бунту проти всякого насилля. Описи таких знущань письменник дав згодом в оповіданнях «Schön schreiben», «Отець-гуморист». Уже в гімназії кинувся із запалом до читання. Незвичайно сильне враження справив на нього «Кобзар», який він вивчив напам’ять. Захоплювався також творами Вовчка й Мирного. Вже в гімназії почав збирати народні пісні. На гімназійні часи припадає також початок його літературної діяльності.

Франко почав писати віршем і прозою ще в нижчій гімназії. До


Львова Франко приїхав із кількома зшитками готових праць. Були там його власні поезії, оповідання, драми, переклади Св. Письма, «Нібелунгів», творів Гомера, Софокла. У Львові поет став членом студентського товариства «Академіческій кружок».  Під ту пору з’явилися також перші дрібні оповідання Франка, картини з життя простого люду.

У липні 1877 р. сталася подія, яка сильно відбилася на подальшому житті поета й у своїх наслідках була причиною не одної гіркої хвилини. В тім році було ув’язнено Франка й усю редакцію «Друг». Найпомітнішими літературними творами Франка з тієї пори були повістка «Boa constrictor» і поема «Каменярі».


Франко почав видавати «Дрібну Бібліотеку». Працював також у «Правді», в різних польських часописах і у віденськім «Слов’янськім Альманасі», де містив оповідання, в яких торкнувся різних сторінок життя простого люду й інтелігенції.

Тримісячне пробування в тюрмі й хвилини по звільненні — це найприкріша пора в житті поета. Відгомоном страшних тюремних переживань є оповідання «На дні». Героєм оповідання, написаного з великою силою таланту, є Бовдур, якого люди зробили злочинцем. Із тих часів походить також поема «Вічний революціонер».


По виході з тюрми Франко почав разом з Іваном Белеєм видавати в 1882 р. місячник «Світ», де вмістив між іншим початок великої повісті «Борислав сміється». Коли у львівському літературному часописі «Зоря» було оголошено конкурс на більшу повість, виготовив «Захара Беркута». Повість отримала нагороду.

У 1885 і 1886 рр. поет двічі був у Києві. Там одружився й зав’язав взаємини з тамошніми українцями, що послужило причиною до його нового ув’язнення. Для завершення студій у 1892 р. виїхав до Відня, де дістав ступінь доктора філософії за наукову студію над повістю про Варлаама та Йоасафа.

З 1895 р. Франко цілком посвятився літературній та науковій праці. Він заснував літературно-науковий двомісячник «Життя і Слово» (1894 — 1897) і зумів поставити його на європейську міру. Від 1898 р. був одним із головних редакторів «Літературно-Наукового Вістника» й рівночасно належав до найвизначніших співробітників «Записок Наукового Товариства ім. Шевченка». Його літературні та наукові писання придбали йому славу європейського письменника, доказом чого є той факт, що різні зарубіжні наукові товариства іменували його своїм членом.


Недуга, що томила поета в останніх роках його життя, поклала його вкінці в могилу (28 травня 1916 р.). Українське громадянство без різниці станів віддало на похоронах величавий поклін його заслугам і зложило на його могилі тернові вінці.



Книжкова виставка   


            

      

      

           

           

 
  

Архів блогу