МЕНЮ

ЗНАМЕННІ ТА ПАМ'ЯТНІ ДАТИ

1 вересня

День знань

Відчуття, які виникають першого вересня, не можливо порівняти ні з якими іншими відчуттями з нашого дитинства. День знань завжди відрізняється яскравістю вражень і нових переживань, нових надій і несподіваних зустрічей. Перший дзвінок і початок нового навчального року - це свято викладачів та вчителів, студентів та учнів, батьків, наших друзів і в якійсь мірі навіть свято, яке якимось неймовірним дивом об’єднує всі покоління.


Офіційно, як державне свято і пам’ятний день, День знань був затверджений в СРСР ще з 1980-го року, Указом Президії Верховної Ради Радянського Союзу № 3018-X від 1-го листопада 1980-го року «Про святкові і пам’ятні дні". З утворенням нових незалежних держав, 1-е вересня - День знань, враховуючи його важливість і актуальність для наступних поколінь, був збережений і закріплений додатковими указами та постановами відповідних законодавств переважної більшості цих суверенних держав. Це завжди був робочий і навчальний день, коли в школах починаючи новий навчальний рік, проводяться урочисті лінійки і всілякі святкові заходи, на яких особлива увага приділяється звичайно ж першокласникам, тим хто вперше сідає за шкільну парту. Для решти учнів і студентів цей день також наповнений різноманітними святковими заходами. Для учнів всіх середніх спеціальних і вищих навчальних закладів, особливо для першокурсників проводяться урочисті збори та інші святкові заходи, що підкреслюють особливу важливість освіти і вибраного ними шляху оволодіння і підвищення своїх майбутніх професійних навичок.

Знання - справжня сила, яка допомагає нам долати багато труднощів і досягати приголомшливих успіхів.


1-го вересня звучать привітання на адресу учнів і викладачів, це день квітів та листівок, це свято, яке не обходять своєю увагою керівники міст і районів, адміністрації самих різних рангів. Це певний підсумок величезної підготовчої роботи, яка передувала початку нового навчального року, нового освітнього процесу. У цей день ми поспішаємо приєднатися до привітань на адресу всіх, завдяки кому ми маємо таку чудову можливість - бути освіченими людьми! Здоров’я Вам і благополуччя!


2 вересня

День міста Одеса

День міста Одеса відзначається щорічно 2 вересня.

Історія міста добре відома тільки з 1415 року як міста Хаджибей, хоча на території нинішньої Одеси люди почали селитися ще в античні часи. Вперше назва міста Одеса зустрічається 10 січня 1795 року. Існує кілька версій про походження назви «Одеса»: перше, що це місто назвали на честь давньогрецької колонії Одессос, яка розташовувалася в Північному Причорномор’ї; друге, що слово «Одеса» - це прочитаний навпаки французький вираз «assez d’eau» або «води достатньо», який народився в результаті царських дебатів про відсутність прісної води поблизу від обраного для будівництва місця міста волею імператриці Катерини II.


Корінь (оді) - вода з французької, багато води. Легенда говорить, що нова назва довго не приживалася і люди як і раніше називали Одесу Хаджибеєм. Тому для кращого засвоєння населенням нової назви влада застосувала такий метод. На всіх міських заставах козаки питали селян: «Куди їдете?» і якщо слідувала відповідь «до Хаджибею», козаки цю людину просто пороли. Метод виявився дієвим і незабаром вже всі іменували місто Одесою.

Бурхливий розвиток міста почався наприкінці XVIII століття після приєднання причорноморських територій до Російської імперії в результаті російсько-турецьких воєн.


З початку XIX століття місто почало стрімко розвиватися у зв’язку з експортом зерна і незабаром Одеса стає одним з найважливіших зовнішньоторговельних центрів країни, практично третім за значенням містом Російської імперії після Петербурга і Москви.

Міста обласного значення Одеської області: м. Білгород-Дністровський, м. Ізмаїл, м. Іллічівськ, м. Котовськ, м. Теплодар, м. Южне.

Міста районного значення Одеської області: м. Ананьїв, м. Арциз, м. Балта, м. Біляївка, м. Березівка, м. Болград, м. Вилкове, м. Кілія, м. Кодима, м. Роздільна, м. Рені, м. Татарбунари.

Найдорожчим для серця одесита в усі часи був і залишається День його рідного міста.

8 вересня

Міжнародний день грамотності

Ви вважаєте себе грамотною людиною? Впевнені? Вміння читати - лише мала частина вміння бути грамотною людиною, а ось здатність використовувати прочитане, отримуючи вигоду для себе, оточуючих вас людей, близьких і сім’ї - це більш вагома частина вміння бути грамотним, хоча і не завжди вирішальна.


Ви часто вмієте використовувати прочитане з користю?

Це просто - лише потрібно намагатися бути трохи більш уважним, трохи більш терплячим, по можливості не плутати «грішне» з «праведним» і обов’язково не спостерігати себе в очах своїх мудрецем, інакше ви можете так і не помітити користі тієї інформації, яка раптово з’явилася перед вами.

Чи страшно бути неграмотним? А що таке «грамотність»? Не виключено, що це - «ефективність» використання інформаційних даних, здатність постійно знаходити комунікаційні напрямки, творчий момент, мета якого - більш природне поліпшення якості життя.

Згідно з прогнозами, до 2020-го року, молодим фахівцям, щоб знайти роботу і бути конкурентно спроможними на ринку праці, вкрай необхідні будуть такі навички, як комунікабельність, вміння працювати в команді, здатність творчо та інноваційно підходити до вирішення поставлених завдань, а також критичне мислення.


Міжнародний день грамотності - один з міжнародних днів, що відзначаються в системі Організації Об’єднаних Націй. Відзначається щорічно відповідно до рішення 14-ї сесії ЮНЕСКО 1.141.

Грамотність - свято для людства, яке досягло вражаючого прогресу в цій галузі, довівши кількість грамотних людей у світі до чотирьох мільярдів. Однак грамотність для всіх - дітей, молоді та дорослих - ще не до кінця досягнута мета.


Боротьба з неписьменністю як і раніше залишається завданням величезного масштабу і складності. Незважаючи на помітні успіхи багатьох країн, більше 860 мільйонів дорослих залишаються неписьменними, а більше 100 мільйонів дітей не ходять до школи.

Безліч дітей, молодих людей і дорослих, охоплених шкільними або іншими освітніми програмами, не відповідають рівню, необхідному для того, щоб їх можна було вважати грамотними в умовах сьогоднішнього світу, що стає все більш складним.

Існує явна необхідність у розгортанні програм поширення грамотності, які були б спрямовані на групи учнів, що вимагають до себе особливої уваги, і в першу чергу до них належать жінки та дівчата, що залишилися за дверима школи. Там, де чоловіки й хлопчики не мають можливості одержання якісної освіти, вони теж потребують особливої уваги.


12 вересня

День фізичної культури і спорту України

 

Традиційне святкування Дня фізичної культури і спорту в Україні припадає на другу суботу вересня (Указ президента від 29 червня 1994 року № 340/94).

Європейські види спорту, такі як футбол і боротьба почали поширюватися в Україні з кінця XIX ст. Всій Європі було відоме ім’я українського борця греко-римського стилю Івана Піддубного.

Багато перемог здобули українські спортсмени, виступаючи в різних видах спорту у складі збірних команд СРСР. Легендами українського спорту є стрибун Сергій Бубка (35 світових рекордів), футболісти Олег Блохін та Ігор Бєланов, відзначені «золотим м’ячем" як найкращі футболісти Європи.


Визнана в світі і українська школа художньої гімнастики. Зірками цього виду спорту свого часу були Ірина Дерюгіна і Лариса Латиніна, яка завоювала 18 олімпійських медалей (9 золотих, 5 срібних та 4 бронзові) - це найбільше досягнення в історії олімпіад. Всього українськими спортсменами було завойовано більше чотирьохсот олімпійських медалей. Свято фізичної культури і спорту відзначається в Україні повсюду. Це і День тренера, і День спорту, і урочиста дата для всіх, хто цінує і шанує заняття спортом, одночасно.

Сьогодні на спортивному небосхилі України сяють нові зірки. Боксерів Володимира і Віталія Кличків, плавчиху Яну Клочкову, гімнастику Ганну Безсонову, легкоатлетку Жанну Пінтусевич, тенісиста Андрія Медведєва, футболіста Андрія Шевченка та багатьох інших знають далеко за межами України.

В 2021 році День фізичної культури і спорту України припадає на 11 вересня.




21 вересня

День миру

З моменту здобуття суверенітету, мир для України, як найприродніше явище суспільного стану, був нормою життя. Над мирними громадянами не літали бомби, міни та снаряди. Поля засівалися й оралися переважно тільки сільськогосподарською технікою. Люди масово не гинули і не отримували каліцтв під шквалом осколків і кулеметних черг. Вони жили, будували плани і були зайняті своїми звичайними справами.

В Україні завжди поважали мир. Не раз підтверджували це, і навіть практикою високих державних ініціатив. Наприклад, відмовою від ядерної зброї, яка з легкістю зрівнювала шанси в разі нападу на країну будь-якого агресора. Люди не хвилювалися, адже територіальну цілісність і суверенітет держави "гарантували" найпотужніші і розвинені країни світу. США, Великобританія, Росія і т.д. Держава ніколи не дозволяла собі погрожувати війною своїм сусідам, більш того


підтримувала тісні добросусідські відносини з усіма країнами.

Мирне життя українського суспільства завжди було просякнуто надіями і прагненнями до мирного добробуту. Звичайно ж будь-який соціум може містити в собі абсолютно різні погляди на шляхи до власного добробуту, проте народ України акцентував увагу саме на мирні шляхи вирішення цих завдань.

Згідно з Указом Президента України №100/2002 від 5 лютого 2002 року, в країні було засновано національне державне свято - День миру, яке щорічно відзначається 21 вересня. У цей день так само відзначається Міжнародний день миру, заснований ООН.



Михайло Грушевський – 155 років від дня народження

(1866-1934)


 

Народився Михайло Грушевський 17 вересня 1866 року у м. Хелмі (Польща). Виростав на Кавказі – спочатку в Ставрополі, а потім у Владикавказі. Навчався у Тифліській гімназії, Київському університеті (історико-філологічний факультет). Працював в університеті під керівництвом Володимира Антоновича.

В 1894 році, за рекомендацією В.Антоновича, Грушевський призначається на посаду ординарного професора кафедри «всесвітньої історії з окремим узагальненням історії Східної Європи» Львівського університету, де пропрацював до 1914 року.

26 травня 1896 року, у м. Скала Михайло Грушевський обвінчався з Марією Вояківською.


Для розвитку української літератури Грушевський разом з І.Франком заснував і видавав «Літературно-науковий вістник», був одним з організаторів Української видавничої спілки (1899).

В 1904 році власним коштом відкрив приватну вчительську семінарію в м. Коломия.

Після революції 1905-1907 рр. М. Грушевський переніс свою діяльність до Києва. Створив Українське наукове товариство (УНТ), увійшов до складу Товариства українських поступовців (1907), яке стало єдиною до 1917 р. українською організацією ліберального спрямування.

З березня 1917 по квітень 1918 року – голова Української Центральної Ради.


Під керівництвом М. Грушевського урядом УНР приймалися важливі рішення про державні атрибути, а також здійснювався конституційний процес. Він особисто брав участь в розробці Конституції УНР, яка була прийнята 29 квітня 1918 року. Але після державного перевороту на чолі з П. Скоропадським і М. Грушевському довелося перейти на нелегальне становище. Ліквідація УЦР поклала край державній діяльності М. Грушевського. У підпіллі він здебільшого займався науковою працею, брав участь в обговоренні питання про заснування Української академії наук, однак від пропозиції П. Скоропадського очолити новостворену академію відмовився.

У лютому 1919 р. М. Грушевський переїхав до м. Кам’янець-Подільського, а потім до м. Станіслава (нині м. Івано-Франківськ). У березні того ж року емігрував до Праги, потім до Відня, де продовжував наукову діяльність. Крім того заснував у Празі Український соціологічний інститут.


1923 року був обраний академіком ВУАН. У березні 1924 року із сім’єю приїхав до Києва. Працював професором історії в Київському державному університеті. Був обраний академіком Всеукраїнської академії наук, керівником історико-філологічного відділу.

12 січня 1929 загальні збори АН СРСР обрали Грушевського дійсним членом. 25 квітня 1929 на засіданні загальних зборів АН СРСР Грушевський поставив питання про потребу створення в її складі Інституту української історії.

Помер у Кисловодську 25 листопада 1934 року. Похований на Байковому кладовищі у Києві.

Михайло Грушевський – це вчений світового рівня, творча спадщина якого вражає своїм тематичним діапазоном, енциклопедичністю, універсальністю.

Його перу належать близько двох тисяч праць з історії, соціології, літератури, етнографії, фольклору. Ще й досі неповною мірою досліджено його публіцистику, епістолярний доробок. Та насамперед він увійшов у вітчизняну історію як її великий літописець, автор фундаментальної „Історії України – Руси”, справедливо названої метрикою нашого народу. Створена ним цілісна концепція українського історичного процесу увібрала в себе кращі здобутки сучасної йому української науки, була осяяна високою свідомістю і тому стала стрижневою ідеєю українського відродження.


30 вересня

Всеукраїнський День бібліотек

Бібліотеки - один з інструментів нашої цивілізації, який вже багато століть доводить свою ефективність в процесах збереження, накопичення і передачі людських пізнань. Вважається, що вперше аналоги сучасних бібліотек з’явилися ще близько 2,5 тис. років до нашої ери на Сході. Це були зібрані в одному з древніх вавілонських храмів міста Ніппур глиняні таблички на яких їх сучасники запам’ятали важливу для них інформацію для наступних поколінь. У Київській Русі перші бібліотеки стали відкривати після прийняття християнства. Це були церковні бібліотеки, серед яких у той час найбільшою вважалася заснована в 1037-му році князем Ярославом Мудрим бібліотека Софії Київської. У цій бібліотеці зберігалося понад дев’ятсот книг, що були виготовлені тоді виключно вручну. Для середньовіччя це була грандіозна праця і в подальшому в майстернях при Софійському соборі робилися книги, які увійшли в основу інших бібліотечних зібрань, наприклад, бібліотеки при Печерському монастирі, яка стала найбільшим з кінця ХІ століття центром культурного життя в Київській Русі.


Звичайно ж іноді книги безповоротно гинули в запалі пожеж і військових баталій, згадаємо лише знамениту Олександрійську бібліотеку. Так, з Софіївської бібліотеки збереглися тільки лічені екземпляри, серед яких найвідоміші - це безцінне Євангеліє. Примітно, що саме Слово Боже, Слово про спасіння і про Спасителя, було для людей найбільш цінною книгою, гідною збереження для наступних поколінь. Книга - Рейнське Євангеліє, на якій приносили клятву французькі королі, а нині, продовжуючи цю традицію, приносять присягу президенти Франції, колись вивезла з Києва Анна, дочка Ярослава Мудрого, це одна з тих небагатьох збережених книг знаменитої Софіївської бібліотеки.

Віддаючи данину поваги бібліотечному руху в незалежній Україні, 14-го травня 1998-го року Президентом України було підписано Указ № 471/98 про щорічне святкування Всеукраїнського Дня бібліотек. В Україні він відзначається 30-го вересня. Ще з ХІІІ століття, в момент створення Галицько-волинського князівства, на Західній Україні вже почався активний бібліотечний рух. При дворі філософа і книжника князя Володимира Васильковича була створена велика книжкова рукописна майстерня. Звичайно поява друкарства в середині XV століття справило грандіозні зміни по всьому світу, це не могло не торкнутися бібліотечної справи. Масштабний розвиток і поширення бібліотек почалося в XVI столітті. У Львові та Острозі з’явилися великі книгосховища. Вони створювалися при освітніх установах. Бібліотека Київської академії була організована в XVII столітті, а в XVIII столітті наявність бібліотек увійшло в моду у заможних і шляхетських родів, козацьких старшин, будинків єпископів, при монастирях і різноманітних школах.


До другої половини ХІХ і початку ХХ століття в землях Західної України, що входила тоді під протекцію Австро-Угорщини, стала діяти ціла мережа культурно-освітніх осередків, під назвою «Просвіта». До 1914-го рока Просвіта налічувала близько 78-ми філій і 2944-х читальних закладів по всьому краю, покриваючи 75% українських населених пунктів Галичини. До 1939-го рока цей показник виріс до 85%.

За часів радянської влади бібліотечна справа була невід’ємною частиною державної політики.

На сьогоднішній день в Україні функціонують близько 40 тисяч великих і малих бібліотек. Однією з провідних вважається Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського (НБУВ, сленг. Вернадка), Державна історична бібліотека, Державна бібліотека України для дітей, Національна парламентська бібліотека і т. д. Загальна кількість бібліотечних працівників, зайнятих у цій справі становить близько 53-х тисяч фахівців. Щороку українські книгосховища обслуговують понад 17,5 мільйонів читачів.


У цей день, Всеукраїнський День бібліотек, ми так само поспішаємо приєднатися до привітань на адресу всіх працівників цього безцінного осередка, з віками накопиченого, нашого людського досвіду і знань. Бажаємо Вам усіх благ, уваги ваших читачів і ваших справжніх шанувальників! 





Архів блогу